Серед пересічного населення України вкорінився стереотип, що роми живуть лише в кочових таборах та надовго не затримуються на одному місці. Невеликий мікрорайон на околиці Одеси спростовує цей міф. Серед жителів цього району велика кількість - представники саме ромської національної меншини. Вони доволі добре, особливо у порівнянні з іншими, інтегровані в суспільне місцеве життя: живуть відкритими групами, діти ходять до школи, багато дорослих офіційно працюють. Місцева влада знає проблеми таких мешканців та всіляко допомагає. Проте навіть за таких умов роми залишаються вразливою верствою населення, адже певна їх частина не володіє документами (навіть щодо народження), а місцеве населення все ще часто керується стереотипами при контакті з представниками ромської національності.
Віра народилася в Одесі в 1981 році в родині ромів. Її батьки володіли паспортами громадян колишнього СРСР, але до виповнення 16 років Вірі вони не дожили – протягом декількох років в середині дев’яностих вони померли, так і не отримавши паспорти громадян України. Нічого не було незвичного в тому, що Віра не цікавилася оформленням свого паспорту у малому віці, особливо в буремні дев’яності. Віра мешкала разом із родичами в будинку з глини, який поступово руйнувався. Через це вона важко хворіла і врешті-решт потрапила до лікарні із серйозним діагнозом, що відтермінувало оформлення паспорту. Взагалі, умови проживання в родині Віри були дуже тяжкими. Можна просто згадати той факт, що серед восьми рідних братів та сестер в родині залишилося лише двоє живих.
Ми дізналися про проблеми Віри з документами завдяки її доньці – відсутність документів у матері завжди створює проблеми для дітей. Світлана, донька Віри, довгий час просто не могла підтвердити, що вона існує, через те, що її мати не могла зареєструвати народження доньки без дійсного паспорту. Соціальний посередник “ДЕСЯТОГО КВІТНЯ” звернув увагу на місцеву дівчинку, яка хотіла навчитися писати та читати. Вона розповіла йому про ситуацію, що склалася, і вже під час наступного виїзду юристи познайомилися з Вірою.
У Віри не було жодного документу. Юристи нашої організації відновили свідоцтво про народження, зареєстрували Віру в Центрі реінтеграції бездомних громадян, отримали підтвердження проживання її батьків, але зібраної інформації виявилося недостатньо для того, аби Державна міграційна служба змогла видати Вірі паспорт. Отже, довелося йти до суду для встановлення факту проживання на 1991 рік.
Одночасно з тим справою Віри зацікавилася Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Представники офісу Уповноваженого контактували з громадською організацією «ДЕСЯТЕ КВІТНЯ» та центральним апаратом Державної міграційної служби України задля якнайшвидшого вирішення ситуації, отримували пояснення та рекомендації щодо подальших дій.
Суворовський районний суд м. Одеса вирішив справу на користь заявниці, проте представники міграційної служби не погодилися з таким рішенням – була подана апеляційна скарга. Апеляційний суд підтримав нашу позицію, проте момент звернення Віри за отриманням паспорту був відкладений ще на чотири місяці. Станом на день публікації цього тексту справа Віри розглядається у місцевому відділі Державної міграційної служби. Коли громадянство Віри буде підтверджено та вона отримає паспорт – зможе звернутися за паспортом і її донька Світлана.
Ситуація Віри та Світлани є типовою для ромського населення в Одеській області. Нестача досвіду спілкування з державними органами, освіти, замкнутість спілкування ромського осередку та стереотипність відношення місцевого населення до них створює в ромів страх подачі до державних органів та небажання оформлювати свої документи, навіть якщо це стосується питання підтвердження громадянства. Громадська організація «ДЕСЯТЕ КВІТНЯ» за підтримки Агентства ООН у справах біженців вносить свій внесок у поліпшення ситуації – наші представники намагаються тісно співпрацювати з місцевими органами влади по окремим справам та у 2021 році провели серію тренінгів щодо документування вразливих верств населення. Питання документування ромського населення залишається на порядку денному діяльності державних органів, про що свідчить громадське обговорення та прийняття Стратегії сприяння реалізації прав і можливостей осіб, які належать до ромської національної меншини, в українському суспільстві на період до 2030 року.
ЧИТАТИ ДАЛІ
