Народившись у 1953 році, Валентина одразу потрапила до дитячого будинку і навіть не знала своїх батьків. Проте це не завадило їй отримати базову освіту й одразу влаштуватися на Січневий завод (нині – Краян) в Одесі, де вона працювала більшу частину свого життя. 

Все своє життя Валентина присвятила місту Одесі. Вона активно переймалася життям трудового колективу, захищала його інтереси на теренах райради та міськради. Та у дев'яностих роках жінка залишилась наодинці зі своїми проблемами: чоловік зрадив її із колишньою дружиною, а та через ревнощі викинула всі документи Валентини. Так вона опинилася безпомічною на вулиці, не змогла самостійно оформити ані свідоцтво про народження, ані паспорт. На її щастя, в Одесі існує Центр реінтеграції бездомних громадян, який має можливість розмістити в себе на проживання невелику кількість людей, він і прихистив Валентину. Наразі Валентина намагається повернутися до нормального життя, зберігаючи оптимізм і життєрадісну позицію.

Коли юристи взялися за справу Валентини, то виявилося, що в багатьох державних органах є інформація про неї. Вдалося відновити її свідоцтво про народження, знайшлася інформація про укладення шлюбу. Навіть більше - знайшлося офіційне підтвердження довгого періоду роботи Валентини Валентинівни в Одесі, який також охоплював весь 1991 рік. 

Тут варто зазначити, що чинне законодавство України передбачає можливість підтвердження проживання особи на 1991 рік лише через підтвердження прописки. Навіть за умови, коли існує велика кількість доказів про проживання особи на 1991 рік, але немає інформації про прописку – така особа не має змогу отримати паспорт без звернення до суду. Саме тому юристи громадської організації «ДЕСЯТЕ КВІТНЯ» звернулися до суду, а сама справа Валентини дійшла до Верховного Суду, який вирішив її на користь заявниці.

Наразі Валентина Валентинівна вже подала рішення суду до місцевого відділу Державної міграційної служби і чекає на відповідь. Ми очікуємо, що ця історія з оформленням українського паспорту щасливо завершиться ще до кінця цього року. 

Для людини віком майже 70 років шлях, який пройшла Валентина Валентинівна з метою отримання паспорту, є нелегким, а при відсутності можливості отримання правової допомоги – майже нездійсненним. Ця історія виявляє недосконалість сучасного нормативного регулювання питання громадянства України – особа, щодо якої немає об’єктивних сумнівів проживання на 1991 рік навіть у співробітників міграційної служби, без підтвердження прописки мусить звертатися до суду, наймати адвоката, збирати інформацію від різних державних органів та осіб приватного права, витрачати на це гроші та безцінний час.

ЧИТАТИ ДАЛІ: