Депортація дітей: те, про що не можна мовчати
Під час повномасштабної війни ми зіштовхнулися з таким жахливим явищем як депортація дітей. Так, за даними Національного інформаційного бюро 19 546 дітей депортовані або перемішені з України, за даними з відкритих джерел рф з України депортовано 744 тисячі дітей, повернуто в Україну станом на 03 грудня 2023 року лише 387 дітей, цифри вражають… https://tinyurl.com/cy2fxyxw
Депортація дітей – це безумовно злочин, який не має строків давності. Нещодавно в публічному просторі з’явилась стаття, про те як окупаційна влада видала довіреність на вивіз з Херсонського будинку дитини на територію росії двох дітей з окупованого на той час м. Херсон 10-місячної Маргарити та дворічного Іллі, згодом діти були усиновлені, їм було змінено прізвище, ім’я та навіть місце народження https://tinyurl.com/47fwhkur.
Аналізуючи наведену статтю необхідно звернути увагу на те, що повернення таких дітей в Україну є надскладною юридичною процедурою, яка ґрунтується на міжнародному гуманітарному праві. До процесу повернення депортованих дійте в Україну потрібно залучати усю світову спільноту та міжнародні гуманітарні організації.
З точки зору права, те, що відбувається при депортації дітей, становить ніщо інше як геноцид.
Відповідно до Конвенції ООН від 09.01.1948 про запобігання злочину геноциду і покарання за нього, можемо побачити, що під геноцидом розуміються дії, вчинені з наміром знищити, цілком чи частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку у тому числі насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу.
Міжнародне гуманітарне право забороняє евакуацію дітей стороною у збройному конфлікті, за винятком тимчасової евакуації, якщо цього вимагають вагомі причини, пов’язані зі здоров’ям або медичним обслуговуванням дітей або, за винятком окупованої території, їхньою безпекою. Потрібна письмова згода батьків або законних представників. У жодній із ситуацій, які розглядала Комісія, передача дітей, здається, не відповідала вимогам, встановленим міжнародним гуманітарним правом. Перевезення не було виправдано міркуваннями безпеки або медичними міркуваннями. Здається, немає жодних ознак того, що було неможливо дозволити дітям переселитися на територію під контролем українського уряду... Комісія дійшла висновку, що розглянуті нею ситуації щодо передачі та депортації дітей в межах України та до Російської Федерації відповідно, порушують міжнародне гуманітарне право та становлять воєнний злочин (Доповідь Незалежної міжнародної комісії з розслідування порушень в Україні. Рада ООН з прав людини. 15 березня 2023).
Мішель Бачелет, Верховний комісар ООН з прав людини, оголосила 15 червня 2022 року, що УВКПЛ почало розслідування звинувачень у примусовій депортації дітей з України до російської федерації. В Україні діє Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні.
15 березня 2023 року Слідча комісія Організації Об’єднаних Націй визнала, що росія скоїла в Україні широкий спектр воєнних злочинів, включаючи навмисні вбивства, систематичні тортури та депортацію дітей.
Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) опублікувало доповідь, у якій засвідчило ці примусові переміщення дітей незаконними та воєнними злочинами. У звіті загалом визначено три категорії депортованих дітей:
ті, хто втратив зв’язок із батьками через російське вторгнення,
ті, кого розлучили, коли їхніх батьків відправили до російського фільтраційного табору, і ті, хто перебував у закладах. /UN Probes Allegations Russians Adopting Ukrainian Children [ООН розслідує звинувачення росіян в усиновленні українських дітей]. Barron's. Agence France-Press (амер.). 15 червня 2022. Архів оригіналу за 15 липня 2022. Процитовано 15 липня 2022/.
Крім того, зі змісту Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року ми бачимо, що окупаційна влада за будь-яких обставин не повинна змінювати громадянський статус дітей, а також є пряма заборона незалежно від мотивів окупаційної влади на здійснення примусового індивідуального чи масового переселення або депортацію осіб (у цьому випадку ми кажемо про дітей), що перебувають під захистом, з окупованої території на територію окупаційної держави. Пошук та повернення депортованих дітей, часто ускладнюються такими факторами як: зміна прізвища ім’я та по батькові, а також відомостей щодо дати та місця народження.
За думкою Еммануеля Доуда, французького юриста, що подав позов до Міжнародного кримінального суду через насильницьке вивезення українських дітей до росії, сам факт депортації дітей є складовою злочину геноциду. Напади на частину населення з метою — це дуже важливо! — асиміляції цього населення, в цьому випадку, української нації, достатньо, щоб кваліфікувати те, що відбувається як геноцид. Іншими словами, забрати дітей силою, депортувати, вивезти їх до Росії, віддати російським усиновлювачам, щоб потім розірвати всі зв’язки – і психологічні, і фізичні – з їхніми батьками, з українським народом, з історією... Так, це називається асиміляцією частини української нації й тому це можна назвати геноцидом.
Відповідно до ст. 442 Кримінального кодексу України злочином визнається геноцид, тобто діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу.
Доведення вини за вчинення геноциду надзвичайно складне завдання. Для притягнення до відповідальності росіян необхідно:
- Існування наміру (мети) знищити національну чи етнічну групу – цілком або частково. Наявність цього мотиву – це найважливіша ознака, яка відрізняє геноцид від інших міжнародних злочинів.
- Ідентифікувати жертв. Міжнародні кримінальні суди працюють case-by-case. Існує декілька підходів до визначення жертв геноциду:
Позитивний і негативний принцип. Позитивний полягає в тому, що виконавець злочину ідентифікує жертв через їхню належність до національної, етнічної, расової чи релігійної групи. Негативний принцип – навпаки. Злочинець визначає жертв без орієнтації на те, що вони складають певну національну, етнічну, расову чи релігійну групу.
Об’єктивний і суб’єктивний критерій. Об’єктивний передбачає визначення характеристик групи, що лягають в основу ідентифікації, а суб’єктивний – самоідентифікацію жертв як представників певної групи.
- Встановлення вини. Злочинці можуть прямо не визнавати свою провину у суді. У такому випадку намір вчинення злочину геноциду встановлюють на підставі поведінки обвинувачених та зібраних доказів.
Отже, процес доказування злочину геноциду доволі складний і може тривати роками. Потрібно зібрати доказову базу, а також підтвердити, що всі ці дії мали цілеспрямований намір знищення українців як нації чи етносу.
Конвенція ООН про права дитини нам говорить про те, що Держави-учасниці погоджуються щодо того, що освіта дитини має бути спрямована на виховання її культурної самобутності, мови й національних цінностей країни, в якій дитина проживає, країни її походження. На жаль, депортовані діти позбавлені всіх цих базових принципів, позбавлені можливості знати, хто вони та звідки, позбавлені можливості повернутися додому. Окрім того, на жаль на сьогодні немає чіткого алгоритму та механізмів повернення депортованих дітей.
Мінреінтеграції та Національне інформаційне бюро (НІБ) застосовують усі можливі інструменти для пошуку депортованих дітей та їх повернення на Батьківщину. Якщо вам стало відомо про депортацію дитини, повідомте про це на цілодобову гарячу лінію НІБ: – 16-48 та (044) 287-81-65
Матеріал підготували Анастасія Шепеленко, керівник юридичного департаменту ГО «Десяте квітня», адвокат, сертифікований Радою Європи тренер з питань запобігання та протидії домашньому насильству, член Центру «Адвокат дитини», член експертної ради при представнику Уповноваженого Верховної Ради України з прав громадян постраждалих внаслідок збройної агресії проти України та Ганна Круглякова, адвокат, сертифікований Радою Європи тренер з питань запобігання та протидії домашньому насильству, член Центру «Адвокат дитини», медіатор
13 вересня Українська Гельсінська спілка з прав людини презентувала аналітичне дослідження «Повернення українських депортованих дітей батьками: чи існують ризики звинувачення у колабораційній діяльності?». Від Вищої школи адвокатури до участі у презентації долучилися керівниця та члени Центру «Адвокат дитини». Більше про подію за посиланням: https://tinyurl.com/ypt84fhc
Ознайомитися з аналітичним дослідженням можна за посиланням. https://tinyurl.com/5f7hsjtk
Зареєструватись на вебінар керівника Центру «Адвокат дитини» Лариси Гретченко «Права дитини та гарантії доступу до правосуддя, в т.ч. через систему БПД, в умовах воєнного стану (Захід для адвокатів, які надають БВПД)». https://tinyurl.com/hsaorgua315
Більше про заходи з підвищення кваліфікації адвокатів у розкладі Вищої школи адвокатури НААУ: https://cutt.ly/g9AAiVQ.