Європейська мережа з питань безгромадянства або European Network on Statelessness (ENS) – це альянс громадянського суспільства, що об’єднує понад 170 організацій та окремих експертів у 41 країні. ENS ставить за мету ліквідацію безгромадянства в Європі та забезпечення доступу до базових прав, які закріплені міжнародно-правовими нормами.
Із 2017 року, громадська організація «Десяте квітня» є членською організацією Європейської мережі з питань безгромадянства в Україні. Нещодавно представники ENS взяли інтерв’ю у Олександра Снітко, керівника проекту з подолання безгромадянства в ГО «Десяте квітня». Мова йшла про специфіку правової та соціальної допомоги шукачам притулку, біженцям, внутрішньо переміщеним особам, особам без громадянства та ромам в Україні, а також про те, як змінилася робота через війну.
Для вашої зручності ми переклали інтерв’ю українською. Ознайомитись із оригінальним текстом можна на сайті ENS.
1.Усі в ENS захоплюються хоробрістю та професіоналізмом наших українських партнерів, які продовжують працювати на місцевості. Як змінилася ваша робота після лютневого вторгнення, і як це вплинуло на людей без громадянства?
У перший день вторгнення будо введено воєнний стан, що зокрема передбачає обмеження свободи пересування для всіх. Для осіб без громадянства вони були ще більшими, оскільки за воєнного стану поліція має право штрафувати людей без документів. На щастя, у нас не так багато випадків, коли люди не могли потрапити до наших офісів через те, що їх зупинила чи затримала поліція. Протягом перших кількох місяців люди також зіткнулися з фінансовими проблемами. Так, наприклад, щоб дістатися до роботи, люди мали перетинати блокпости, а без документів це було неможливим.
Коли почалась війна, велика кількість людей покинула Україну, і для тих, хто не мав ідентифікаційних документів, перетин кордону часто був недоступний. Мали місце випадки, коли недокументованим людям дозволялось переїхати до Молдови, Польщі чи Угорщини, але це залишалося на розсуд прикордонників. Рух на захід був особливо важким, як і повернення в Україну.
Вже у лютому ми скоригували наші програми, щоб задовольнити нагальні потреби там, де це можливо. Наразі, окрім юридичної роботи, ми зосереджені на соціальній допомозі. Це пошук місць, де можуть зупинитися внутрішньо переміщені особи (ВПО), забезпечення їх такими необхідними речами, як матраци, подушки та ковдри. У короткостроковій перспективі ми створили кілька аварійних притулків для дітей, а в довгостроковій перспективі ми сподіваємося допомогти відновити пошкоджені будинки. Отже, ми надаємо ширшу соціальну підтримку, яка зараз здається важливою та актуальною.
Тим не менш, правова допомога залишається пріоритетною для нашої організації. Ми надаємо юридичну допомогу переселенцям, які змушені були спішно залишити свої домівки без документів. Найбільше складнощів у справах, де у людини українське посвідчення старого зразка, яке не має біометричної прив’язки. Як і у 2014 році під час окупації Криму, зареєструвати народження на окупованих територіях неможливо, оскільки часто інші уряди не визнають документи, надані окупаційною владою. Відомо, що з 2014 року більше 40 000 дітей не були належним чином зареєстровані на окупованих територіях. Ситуація лише погіршується з подальшою окупацією, що відбувається в останні місяці та створює значні ризики виникнення нових випадків безгромадянства в майбутньому. Іншим важливим юридичним питанням є реєстрація смертей. Місцева влада намагається контролювати дотримання правових аспектів процедури.
Фотографії з Бучі та Маріуполя показали, що могили є навіть на присадибних ділянках. Мені здається, жах цих зображень точно відображає те, через що довелося пройти людям, і потенційний емоційний стан, в якому будуть перебувати люди, які прийдуть до нас. Тому в нашій організації є не лише юристи та соціальні працівники, а й психологи, які допомагають підтримати психологічне здоров'я як клієнтів, так і персоналу. Звичайно, ситуація для наших колег на окупованих територіях ще складніша, ніж я тут описую. Зараз нам дуже складно дістатись людей на окупованих територіях, але з часом, я сподіваюся, ми знов зможемо надавати підтримку цим громадам.
2.Серед низки інших заходів, «Десяте квітня» надає безкоштовні юридичні консультації та соціальну допомогу особам без громадянства. Чи можете ви розповісти нам більше про свою роботу та пояснити, з якими основними проблемами стикаються люди без громадянства в Україні?
Громадська організація «Десяте квітня» була створена у 2012 році кількома юристами з багаторічним досвідом роботи у сфері прав людини. Спочатку ми працювали з біженцями та шукачами притулку в Україні, надаючи юридичну допомогу. Однак з вторгненням до Криму у 2014 році стрімко зросла кількість внутрішньо переміщених осіб, і ми почали надавати юридичну допомогу переселенцям. Наша робота також включала активності задля розширення можливостей громад та сприянню соціальної згуртованості населення.
У 2017 році ми почали працювати з особами без громадянства. Тоді збройний конфлікт на Сході призвів до значного збільшення кількості людей, яким загрожує залишитися без громадянства. Тоді ми розпочали наше партнерство з УВКБ ООН щодо теми безгромадянства та приєдналися до Європейської мережі з питань безгромадянства.
Спочатку ми працювали з особами без громадянства лише в Одеській області, де знаходиться головний офіс нашої організації. Пізніше ми розширили діяльність на інші регіони, працюючи з іншими організаціями в Україні, щоб спробувати визначити шляхи пом’якшення, запобігання та припинення безгромадянства.
Правова система в Україні побудована таким чином, що для отримання доступу до низки прав, людина без документів спочатку має підтвердити свою особу, а потім - своє законне перебування в Україні. Це безпосередньо стосується доступу до охорони здоров’я, вищої освіти та ринку праці. Наприклад, мати новонародженої дитини, яка не має ідентифікаційних документів, стикається з багатьма перешкодами при реєстрації народження дитини, а також при юридичному визнанні її матір’ю. Родини без документів не мають доступу до фінансової допомоги від уряду. Ще більшою проблемою може бути доступ до медичної допомоги. Сім'ї часто покладаються на розсуд лікарів, щоб отримати підтримку.
На жаль, багато ромів в Україні ризикують залишитися без громадянства. Чимало ромських сімей протягом поколінь були без документів, що створює додаткові труднощі з підтвердженням належності до українського громадянства. Доказування у судовому порядку може здатися майже неможливим: воно вимагає складного розслідування, аби довести зв’язок між поколіннями. Також людей без документів неохоче підтримують громадські організації, адже вони не мають для цього фінансування та належного досвіду. Поки що ми єдина організація, яка надає допомогу людям без документів у регіонах, які ми охоплюємо.
3.Минулого року в Україні запровадили процедуру визнання особою без громадянства (ОБГ). Як ви оцінюєте новий порядок і як працює процедура визнання ОБГ під час війни?
Протягом кількох років, ми з колегами працювали над розробкою та просуванням нового законодавства для запровадження процедури визнання особою без громадянства в Україні. Тож коли це відбулось, це був момент особистого досягнення та гордості для мене, а також для моїх колег. Впровадження було відкладено, поки були розроблені підзаконні акти, необхідні для введення в дію процедури, але з червня 2021 року процедура визнання ОБГ доступна для подання заявок.
Незважаючи на те, що запровадження процедури визнання ОБГ вже є значним кроком, потрібно ще багато працювати для ефективного вирішення поточних проблем, з якими стикаються недокументовані особи в Україні. Багато з тих, хто звернувся до нас, не є особами без громадянства, але ризикують їми стати. Наприклад, люди з паспортами СРСР, які проживали в Україні на момент розпаду СРСР, або люди, народжені в Україні від невідомих батьків. Наша мета — не лише ідентифікувати осіб без громадянства, а й допомогти людям у подібних випадках підтвердити свою належність до певного громадянства та отримати посвідчення особи.
Наприкінці 2021 року в офіційному звіті Європейської мережі з питань безгромадянства (ENS) говорилося, що по всій Україні до процедури ОБГ звернулося понад 800 осіб, але остаточних рішень було прийнято лише 55. Наша організація, наприклад, підтримала 25 заявок, і лише дві отримали позитивне рішення до кінця року.
З початком війни процедура визнання ОБГ призупинилася, оскільки уряд закрив доступ до реєстрів населення, які необхідні для прийняття заяв ОБГ. На мій погляд, це закриття спочатку мало сенс для захисту персональних даних, які зберігаються в реєстрах, але тепер ДМС має продовжити роботу у цьому напрямку. У регіонах, які менше постраждали від бойових дій, роботи відновлюються дуже повільно. Спілкуючись із колегами сьогодні вранці, дізнався, що четверо клієнтів отримали позитивні рішення щодо своїх заявок і зараз подають заявки на дозвіл на проживання.
Ми постійно моніторимо процедуру визнання ОБГ, і наразі доступ до процедури ускладнюють переважно технічні чи адміністративні бар’єри. Основною проблемою є нестача кадрів у Державній міграційній службі. Представники уряду поділилися з нами, що в Україні недостатньо інформації про кількість людей без документів, тому вони не можуть точно визначити, скільки фахівців потрібно для підтримки офіційних процедур. Тим не менш, те, що ми маємо таку систему, відрадно, оскільки порівняно з іншими процедурами, наприклад, пов’язаними з судами, ця є набагато швидшою. Ми сподіваємося, що з часом наявні перешкоди можна буде подолати.
4.Під час конфлікту існує більший ризик виникнення нових випадків безгромадянства. Як ви вважаєте, чи має український уряд надзвичайні заходи для вирішення цієї проблеми?
Наразі ми тісно спілкуємося з урядовими та неурядовими організаціями, щоб вирішити ці проблеми. Оскільки це не обов’язково щось нове для України, є деякі тимчасові механізми, які вже розроблені, але їх потрібно вдосконалювати. Наприклад, судові заяви про реєстрацію народження чи смерті на окупованих територіях потребують часу. У зв’язку з ситуацією 2014 року ми вже маємо спрощену адміністративну процедуру реєстрації народження та смерті, але нам ще потрібно обговорювати ці питання з нашими партнерами та з українським урядом. Порівняно з ситуацією 2014 року, ці питання не стоять на порядку денному Уряду, тому ми працюємо з партнерами, аби спробувати зробити це більш пріоритетним. Сьогодні 126-й день конфлікту (прим. - дата інтерв’ю 30.06.2022), і ми сподіваємося, що члени парламенту стають більш обізнаними про ці ризики та готові їх усунути.
5.У ENS ми цінуємо почути про вашу неймовірну роботу, незважаючи на особистий ризик і невизначеність. Це надихає нас робити все можливе, щоб допомогти. Яка підтримка зараз потрібна вашій організації? Як ви думаєте, на чому потрібно буде зосередити свою роботу в майбутньому?
Зараз дуже важко будувати довгострокові плани, тому що про те, що відбувається на передовій, ми дізнаємось лише з щоденних брифінгів, а ситуація постійно змінюється. Існує багато різної інформації, і важко передбачити, що буде далі.
Наша організація наразі наймає нових співробітників для виконання зростаючого обсягу роботи, з якою ми стикаємося. Ми отримуємо інформацію від колег, партнерів та бенефіціарів у різних регіонах України, які також звертаються за нашою допомогою. Тому ми намагаємося реагувати та надавати підтримку в нових частинах країни.
Коли 24 лютого впала перша бомба, була певна невизначеність щодо того, що сталося, і що ми можемо зробити. Але через кілька днів до Одеси прийшли перші евакуаційні потяги, і ми зрозуміли, що потрібна наша допомога на вокзалі. Досі мої колеги їздять на Одеський вокзал і надають дітям, які прибувають, емоційну підтримку та такі базові речі, як харчування. Коли уряд почав реєструвати ВПО, ми також знали, що наша експертиза знадобиться в центрах реєстрації для підтримки їхніх заяв.
Тому, обговорюючи наші плани на майбутнє, я вважаю, що ми будемо продовжувати стежити за ситуацією, знаходити, яка і де найбільше потрібна наша допомога, і намагатися задовольнити наявні потреби. Зараз, наприклад, у Миколаєві все ще відбувається багато артилерійських ударів, тому ми плануємо почати надавати аварійні набори, щоб створити тимчасове житло, або максимально відремонтувати існуючі будівлі. Ми не знаємо, які нові проблеми виникнуть, але ми використаємо свій досвід і мотивацію, щоб знайти їм вирішення.